це моя кицуня Ася (Асолька), їй вже 7 рочків, але поводиться вона як маленьке кошеня! вона дуже ніжна й лагідна! Ми(моя сім'я ) не уявляємо свого життя без Аськи!

 

 

 

… Золотоволоска дарує нам ще кілька теплих деньків. Ми з насолодою відпускаємо ґудзики на пальтах, жмуримося, як діти, від яскравих променів уже нежаркого сонця. На мить забуваються буденні турботи, підіймається настрій, на обличчі з’являється усмішка. Під ногами шарудить осіннє листя. Воно виграє всією палітрою художника так чарівно, що мимоволі підкидаєш його черевичком, а воно починає кружляти у своєму загадковому таночку. Ти подумки приєднуєшся до цієї веселої компашки. На душі стає легко, радісно.

На повні груди вдихаєш свіже, чисте повітря. Ти починаєш усвідомлювати всю велич цієї пори, всю владність Природи над людиною… Здається, отак би цілу вічність блукати вузькими стежками старого парку. Хтозна, може, саме тут у цю пору кілька століть тому народився шедевр відомого класика. Він також сидів на оцій лавці й милувався різнобарв’ям уже напівголих дерев. Порівнювавши їх, помітив, що кожне по-своєму особливе, неповторне. Вони нагадують казкових персонажів із дитинства. Могутній дідуган-Дуб зовсім не такий похмурий, навпаки веселий, навіть кумедний.

У гарному товаристві не помічаєш, як швидко сиплеться вічний пісок часу. Стає прохолодно. Північний вітер змушує закінчувати приємну прогулянку. Виходжу на широкий проспект гамірного мегаполісу й опиняюся у звичному вихорі міських принад. Обабіч - потоки неонового світла, розмиті ліхтарі потопають у багряних кучерях каштанів, десь далеко бовваніє червона нічна цитадель, а вище – небо, глибоке темне небо. Відпускаю думки, забуваю про буденні клопоти і… лечу.

 

Моретерапія.

Кажуть, у світі є лише дві речі, на які можна дивитися вволю. Це вогонь і вода. А я стою на березі моря і не бачу його. Мене ще досі коливає після душної, важкої добової дороги потягом. У вухах дзвенить стукіт коліс і, чомусь таке рідне: "Чух-чух-чух!" Може, тому, що саме ця мелодія щоразу наближала мене додому минулий рік. Так, не простим він видався: перший курс університету, вперше так далеко й довго була від отчого теплого гніздечка, без рідних і близьких. Вперше довелося самостійно приймати важливі рішення, і хоч диво сучасної техніки – мобільний – допомагав постійно підтримувати зв’язок з мамою, він не замінить того "віч-на-віч". Вперше почувалася такою самотньою, бо вже кілька років поруч був Він. Але були й приємні моменти: я знайшла нових класних друзів!..

У голові крутяться різні думки. Згадалося, як мало не "накрився" наш відпочинок через оту безглузду суперечку, і хто взагалі вигадав, що кохані можуть сваритися! Пам’ятається, як мама наказувала не лягати у вагоні головою до вікна, а ще довго не сидіти на сонці, аби не спектися у перший день. Потім ця приємна, і, навіть, хвилююча метушня зі зборами (на морі не була вже чотири роки). Наче нічого не забула… А, так, улюблений гребінець залишила на дзеркалі. Та нічого, привід купити новий.

І ось, нарешті, я відчула це м’яке, солоне, сповнене позитиву, морське повітря! Шум прибою – найчарівніша мелодія у світі. Навколо усміхнені безтурботні відпочиваючі, дехто вже встиг засмагнути, а он ті, мабуть, тут лише другий день. Чується дитячий сміх. Ой! Хвилька дістала мене і намочила кінчики пальців. Привіт, Море! Я так скучила за тобою! Уже й забула, яке ти величне, могутнє і водночас ніжне, ласкаве, гостинне. Ген над обрієм вимальовується чаєчка. Сьогодні ти спокійне, здається, усміхаєшся мені. Дякую! Тільки дві хвилини порозмовляла з тобою і наче камінь з плечей. Отака твоя цілюща сила.

А от і він виходить увесь у піні, усміхнений, але, здається трохи знітився. І чому це?

– А я й не думав, що море таке солоне! Ні, я знав, що воно солоне, але ж не настільки. Щось мені тут вже не дуже подобається! А ти чому стоїш на березі, вода тепла, мов парне молоко!

– Вже йду, коханий!

Ха! Ти ще й як його полюбиш, це тільки перше враження, яке, як відомо, часто оманливе!

Інколи бувають моменти, коли хочеться вибухнути як ціла атомна станція! Таке я відчувала в суботу, а потім побачила білу пляму посеред нічного неба й подумала:"Ось це світло в кінці тунелю". І справді в недію ситуація прояснилася! Тепер головне набратися позитиву на цілий тиждень! Усе буде в шоколаді =)))

Сьогодні, 16 жовтня, усі любителі тепла прокинулися в гарному настрої - за вікном знову Сонечко!  В тому числі й я. Не зважаючи на те, що я прокинулася ду-у-же рано (о 8:00), почувалася досить пристойно доки: якась дівчина не зайняла душ, потім не вдалося швидко владнати деякі справи з ..., спалила пательню, вийшла з гуртожитку на 35 хвилин пізніше запланованого, пропустила свою маршрутку, й так і не створила ЖЖ до початку пари! А загалом все Ок! До вечора ще далеко, хоча... що погано починається - добре закінчується:)